Колись про зустріч із друзями домовлялися біля Дитячого світу, після навчання йшли в «Партнер», а ввечері — на дискотеку в «Проскурів» чи «Молодіжку». На місці «Либідь Плази» був «П’ятачок», до Ружички їздили купатися, а в гуртожитках вечорами збиралися поверхами й співали під гітару.
У 2026 році Хмельницький відзначає 595 років від першої писемної згадки. За цей час місто не раз змінювалося — росло, забудовувалося, змінювалися його вулиці, заклади, транспорт і місця відпочинку. Але для тих, хто провів тут молодість у 1980–2000-х, Хмельницький досі складається з конкретних місць і спогадів.
До Дня міста «Лінза» попросила хмельничан згадати, яким був Хмельницький у їхні 18–20 років: де вони зустрічалися з друзями, як проводили вечори, куди ходили на концерти та що сьогодні нагадує їм про місто їхньої молодості.
«П’ятачок», дискотеки і знайомство на 100-метрівці
Для Андрія молодість припала на 1990-ті. Той Хмельницький він пам’ятає дещо сірим, але водночас живим — місто тоді поступово змінювалося, розвивалися нові заклади, а базари були чи не всюди.
Особливе місце у спогадах займає «П’ятачок» — ринок у центрі міста. Там купували імпортний одяг, взуття, касети та першу електроніку.
«Базар був скрізь. Особливо “П’ятачок”», — згадує Андрій.
Вільний час проводили переважно в місті. На 100-метрівці поступово відкривалися нові заклади, з’являлися бари. Увечері молодь ходила на дискотеки — у «Проскурів», «СВ», «Молодіжку», а згодом у «5 елемент».
Саме на 100-метрівці Андрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Тоді ще не можна було написати друзям у месенджері чи швидко зателефонувати з мобільного. Про зустрічі домовлялися заздалегідь. У компанії мали кілька постійних місць — столик у дворі або стадіон біля школи.
«Ти йшов і, в принципі, обов’язково когось знаходив», — розповідає Андрій.
А якщо домовленості не було, просто йшли до друзів додому й дзвонили у двері.
Влітку компанії перебиралися до води. Серед місць для відпочинку Андрій згадує Південний Буг, Ружичку, Царське озеро та Дубовське.
У 2026 році йому найбільше бракує чистих річок і озер.
«Маючи стільки водойм у місті, і жодного з чистою водою та нормальним пляжем», — каже він.
За його словами, за останні 30 років особливо змінився центр Хмельницького. Майже не впізнати, зокрема, територію біля нинішньої «Либідь Плази» та однойменної зупинки.
Якби можна було повернутися в минуле на один день, сучасним хмельничанам Андрій показав би Ружичку.
Колись там був популярний пляж і місце для літнього відпочинку. Він також згадує річку Плоску, вода в якій, за його словами, була настільки чистою, що там купалися.
Кафе біля університету, концерти та мобільні на кілька секунд
Олександра вперше побачила Хмельницький у 17 років. Місто запам’яталося їй зеленим, відкритим і привітним.
Студенти часто проводили час у кафе «Партнер» біля університету. На вихідних ходили на дискотеки до будинку культури «Проскурів» на Інститутській, на безкоштовні концерти на площі, гуляли центром і парками.
Домовлялися про зустрічі, наприклад, біля Дитячого світу — називали місце та точний час.
Пізніше з’явилися перші мобільні телефони, але постійно телефонувати ними було дорого. Вхідні та вихідні дзвінки коштували грошей, а безкоштовними були лише перші кілька секунд.
«Так ми і спілкувалися посекундно», — згадує Олександра.
Грошей у студентів було небагато, тому витрачали їх на те, що здавалося важливим: концерти, КВК, зустрічі з друзями, поїздки на природу та відпочинок біля води.
Одним із перших великих концертів для Олександри став виступ гурту «Ляпіс Трубєцкой» у 1999 році.
У 2026 році вона не називає конкретного закладу чи розваги, якої їй бракує. Каже, тепер у Хмельницькому значно більше можливостей для відпочинку.
«Бракує самої молодості та відчуття, що все ще найкраще попереду», — говорить Олександра.
Є місця, які й досі повертають її в той час. Наприклад, фонтан із жабками біля Дитячого світу та базар.
А от територія, де сьогодні розташована «Либідь Плаза», раніше була зовсім іншою.
«На місці “Либідь Плази” був “П’ятачок”», — згадує вона.
Олександра також помічає, наскільки місто змінилося через нову забудову.
Якби можна було показати сучасним хмельничанам щось із її молодості, вона б показала не конкретне місце. А життя без постійної залежності від телефонів і соцмереж — час, коли все було повільніше.
Тролейбус за 35 копійок і вечори з гітарою
Олена пам’ятає Хмельницький ще зеленішим.
«Не було такої кількості забудов і будівельних кранів. Був тролейбус по 35 копійок і безтурботна молодість», — згадує вона.
Її студентські роки минали між університетом, кафе та гуртожитком. З друзями зустрічалися в «Орхідеї» та «Партнері», а на вихідних ходили в центр — у «Фламінго» та «Совок».
Були кінотеатр Шевченка, прогулянки парком, шашлики, поїздки на природу. У гуртожитку вечорами збиралися разом, грали на гітарі та співали.
Саме таких вечорів Олені сьогодні бракує найбільше.
«Бракує вечорів, коли збирався весь поверх гуртожитку та грали і співали під гітару», — каже вона.
Одна з найяскравіших історій її молодості пов’язана з речовим ринком. Дідусь одного з одногрупників Олени тоді був його директором. Разом із групою вона ходила на мітинг проти закриття та забудови частини ринку.
Ще один Хмельницький вона пам’ятає на місці нинішньої Озерної. Тоді район був значно зеленішим і майже не заселеним.
Змінився і транспорт — разом із цінами на нього.
Якби Олена могла на один день повернутися в молодість, вона показала б сучасним хмельничанам, як це — жити без постійного фотографування, гаджетів і соціальних мереж.
Цей матеріал підготовлений за підтримки European Endowment for Democracy (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності автора(ів).
Мікрорайон Книжківці. Дешеві місцеві перевізники ХІХ століття та настаріша збережена церква
У XV-XVI століттях на пагорбах біля річки Самець (Кудрянка) поруч з Проскуровом з’являється окремий населений пункт Книжківці. Який у 2026 році є мікрорайоном і південно-східною околицею Хмельницького. Тут відсутні багатоповерхівки, натомість переважає приватна забудова.
