Ружична є мікрорайоном Хмельницького 45 років, але перші згадки про місцевість датуються кінцем XV століття. Поселення виникло поблизу дороги на Кам’янець-Подільський та біля річки Кудрянки (інша назва — Самець).
У 2026 році це південна околиця Хмельницького, де є житлові будинки, церква, будинок культури та мозаїка, якій приблизно 50 років.
Проте ця територія змінювала свій адміністративний статус та назву, а місцевих жителів переселяли до Херсонської губернії. Також раніше тут діяло військове поселення, де всіх залучали до військової справи.
Але чи довго тривав такий режим та як до цього ставилися місцеві? Що раніше було на місці сучасного дошкільного навчального закладу №3 «Світлячок»? Відповіді на ці запитання шукайте у матеріалі Лінзи.
Перші згадки і версії походження назви
Найдавніша згадка про село Ружична датується 1496 роком. Є кілька версій походження назви. Згідно з першою, вона походить від староукраїнського слова «руга» або «ружна земля» — назва території , яка належала церкві. За іншою версією, назва села походить від польського слова «ружа» — троянда.
Перша назва села — Рожична, з часом вона трансформувалася в Ружична. Можна знайти також назви Рожична Велика або Стара. Вони з’явилися, аби розрізнити населений пункт від однойменного села Ружичанка, яке розташоване поруч.
До першої половини ХІХ століття селом почергово володіли представники шляхетського роду Ярмолинських-Сутковських, війт Кломницький, пан Богуш, граф Войцех Мер і шляхтичі Маліновські.
У 1793 році населений пункт став частиною Російської імперії.
Військове поселення
Шляхтичі Маліновські підтримали польське повстання 1830–1831 років проти Російської імперії. Його метою було відновлення Польської держави. Після цього російський уряд конфіскував село і перетворив його на військове поселення.
Відтоді мешканці села мали отримувати дозвіл військового керівництва на перебудування хати, одруження, продаж волів і коней та поїздку на ярмарок.
Кожен селянин мав поєднувати військову службу з роботою в сільському господарстві. Хлопчиків з семи років готували до військової служби, а непридатних до неї, навчали різних ремесел.
У 1845 році поселенці через важкі умови життя і праці відмовилися працювати і склали скаргу. Після чого частину мешканців вислали до Херсонської губернії.
«За розпорядженням колишнього військового керівництва частину прихожан виселили в Херсонську губернію для заселення в ній вільних степових місць», — розповідає історик Юхим Сіцінський у книзі «Парафії та церкви Подільської єпархії»
У 1857 році військові поселення ліквідували, а Ружична стала державною слободою — селом з некріпосним населенням. У 1863 році мешканці села стали селянами-власниками. Відтоді їм належали земля і став з млином.
Свято-Успенський храм
У Ружичній діяв дерев’яний храм, який згорів у 1831 році. Не постраждала лише дзвіниця. Згодом, до неї добудували цегляну споруду, яка ззовні виглядала як житловий будинок.
У 1855 році спорудили новий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Тоді ж побудували початкову двокласну школу, а з 1886 року — церковно-парафіяльну.
У 1930-х роках радянська влада зачинила храм, а у 1939 році на цьому місці з’явилася двоповерхова середня школа. У 1969 році тут розташувалися районна бібліотека та музична школа.
Храм відновили у 1992–1997 роках. Для цього перебудували будівлю старої школи на церкву.
У 2026 році в добудованому у 1886 році приміщенні школи розташовується дошкільний навчальний заклад №3 «Світлячок».
Ружичнянський район
Із 1946 по 1962 роки у Ружичній був центр Проскурівського району а сам район перейменували на Ружичнянський.
У 1951 році тут побудували будинок культури на 520 місць, де показували фільми через встановлену стаціонарну кіноустановку. У 2026 році будинок зберігся, але доступу до нього немає. У 2024 було відомо, що понад 25 років жителі мікрорайону Ружична не мали доступу до приміщення через незаконну приватизацію.
У 1960–1970-х роках на Ружичнянському водосховищі, розташованому на річці Кудряниці, діяв водноспортивний комплекс. У 1965 році там відбулися змагання на першість Радянського Союзу з греблі на байдарках і каное, а наступного року міжнародні змагання з цього виду спорту.
Монументально-декоративне мистецтво
У 1966 році в Ружичній працював український художник Григорій Довженко, який оздоблював фасад місцевого ресторану в селі Ружична. Панно Довженка не збереглося.
«Мозаїка, рельєф, сграфіто у новій якості виявляються у виконаних Григорієм Довженком панно для ресторану в селі Ружечному Хмельницької області. Казкова пісенна пава на тлі барвистих високих рож на площині всієї фасадної стіни нагадує килимове зображення», — розповідає мистецтвознавиця Валентина Рубан.
Проте у Ружичній зберігся інший зразок монументально-декоративного мистецтва — мозаїчна зупинка 1970–1980-х років.
У 2026 році онлайн-журнал «Лінза» та засновник проєкту «Кінцева» Олег Левій, організували толоку для збереження зупинки.
Південний мікрорайон Хмельницького
У 1981 році село Ружичну приєднали до Хмельницького. Вона стала південним мікрорайоном міста. Наступного року за Ружичною закінчили будівництво нового хмельницького аеропорту.
Окрім школи і садочка, в мікрорайоні з 2017 року працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини, а з 2021 року — мобільний бібліотечний пункт. Громадський транспорт з’єднують Ружичну з центром міста.
Також у мікрорайоні розташовується костел Святих Петра і Павла. Будівництво тривало з 2011 року, а у 2017 році розпочали богослужіння.
В мікрорайоні переважає приватний сектор, тому забудова в Ружичній здебільшого малоповерхова. Навколо водойми і гаї, що додають додаткового затишку, а також є можливість прогулятися і відпочити на природі.
Цей матеріал підготовлений за підтримки European Endowment for Democracy (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності автора(ів).
Мікрорайон Книжківці. Дешеві місцеві перевізники ХІХ століття та настаріша збережена церква
У XV-XVI століттях на пагорбах біля річки Самець (Кудрянка) поруч з Проскуровом з’являється окремий населений пункт Книжківці. Який у 2026 році є мікрорайоном і південно-східною околицею Хмельницького. Тут відсутні багатоповерхівки, натомість переважає приватна забудова.