Мікрорайон Лезневе. Яка історія північно-східної частини Хмельницького?

Дорога з Хмельницького до Вінниці пролягає через мікрорайон Лезневе. До другої половини ХХ століття ця частинка міста була окремим селом. Досі тут переважає приватна забудова, яка нагадує про минуле місцевості. 

Зараз Лезневе — північно-східний мікрорайон Хмельницького із дачними масивами. Поступово з’являються перші багатоповерхівки. Завдяки розташуванню на пагорбі з Лезневого можна розгледіти прилеглі мікрорайони міста (Ракове та Центр) ніби з оглядового майданчика.

Історія Лезневого триває з кінця XV століття. Кому належало село, що тут відбувалось раніше та як зараз живе мікрорайон — читайте у матеріалі Лінзи.

Перша згадка та перебування в складі Речі Посполитої

Невідомо коли саме з’явилось Лезневе, але перша згадка датується 1493 роком. Тоді населений пункт внесли до реєстру димів Подільського воєводства: 

«Hleznowcze de sex solvit» (Глезновці заплатили шість). 

Тобто, шість димів (дворів) сплатили податок і Лезневе внесли в реєстр.

У 1884 році в «Географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країн» згадується село – Lezniow. Впродовж своєї історії назва села згадується по різному: Глезновці, Глезнів, Лезнов, Лєзнєв, Лезнів, Лєзнєво, Лезневе.

У XVI столітті Лезневим по черзі володіли шляхтич Миколай Якимовський, військовик Бернгард Претвіч, шляхтич Мацей Влодек з Германова та його син Станіслав Влодек.

На початку XVII столітті Плоскирівське староство, а з ним і село, тимчасово стали королівською власністю. Впродовж століття ними по черзі володіли подільський воєвода Станіслав Лянцкоронський, польський гетьман Станіслав Конецпольський та його син Олександр Конецпольський.

Під час Національно-Визвольної війни (1648-1657 рр.) Лезневе як і все Плоскирівське староство періодично контролюється польськими та козацькими військами. Через бойові дії староство зазнало руйнувань та зменшення населення.

Згідно люстрації (оцінка та опис господарчо-фінансового стану маєтностей в Речі Посполитій — ред.) 1662 року власником села був полковник Мартин Замойський, але в поселенні не було жодного підданого. З 1672 по 1699 роки Лезневе було частиною Кам’янецького ейялету Османської Імперії, але більшість часу контролювалося польськими військами.

Під час повстання Семена Палія (1702-1704 рр.) Лезневе опинилося в епіцентрі подій. 8 червня 1702 року на шляхетському сеймику Подільського воєводства плоскирівський староста заявив: «у Глезнево всі хлопи збунтували». Наступного року польський гетьман Сенявський видав універсал, в якому оголошував про придушення повстання та суворе покарання винних в бунтах. 

Згідно інтвентаря Плоскирівскього Староства 1775 року село належало Андрію Замойському та його дружині Констанції з Чарторийських як і все староство.

У 1793 році після другого поділу Речі Посполитої Лезневе опиняється під контролем Російської Імперії.

Свято-Покровська церква та церковно-парафіяльна школа

Дерев’яний храм Покрови Пресвятої Богородиці в Лезневому заснували в 1732 або 1762 році. Початково церква на кам’яній основі з дзвіницею була уніатською (греко-католицькою), а в 1795 році стала православною. Поруч розташовувався будинок священника з невеликим фруктовим садом. Дослідник Юхим Сіцінський в описі Лезневого в 1901 році записує:

«Храм у Глезневі на честь Покрови Пресвятої Богородиці побудовано 1762 року. За переказами старожилів, цей храм було куплено у с. Лозні Вінницького повіту».

З 1796 року Лезневим володів фельдмаршал російської імператорської армії Іван Гудович та його син Кирило Гудович. Після скасування кріпацтва в 1861 році Лезневе викупила громада села.

У 1864 році в Лезневому заснували церковно-парафіяльну школу. На її утримання громада виділяла 100 карбованців, а вчитель працював без грошової оплати. Там навчалось 23 учні.

У 1868 році стараннями парафіян і священника Григорія Пилина храм розширили добудовою. У 1891 році школу відвідувало 25 учнів.

У 1884 році там проживали польські переселенці — мазури, про це згадується в «Географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країн». 

На початку ХХ століття в Лезневому побудували цегляні приміщення церкви та школи. Храм діяв до 1962 року, тоді його зачинили згідно з рішенням радянських органів влади. У 1991 році церква відновила свою діяльність. 

У 2002 році в Лезневому побудували нове приміщення школи, зараз це гімназія №31 імені Михайла Чекмана.

Національно-визвольні змагання 1917-1920 років

У 1917 році внаслідок лютневої революції Російська імперія перестає існувати. На території України виникає Українська Народна Республіка. Впродовж 1917-1921 років українська держава в боях відстоює свою незалежність.

22 листопада 1919 року Лезневе опиняється в епіцентрі протистояння між армією УНР та білогвардійцями (Збройні сили Півдня Росії). 

«Гайдамацька бригада і Юнацька школа займають фронт не Шумівці-Копистин, а Ракова – Лезневе, себто прикривають Проскурів у безпосередній від нього близькості. Ворожі бронепотяги обстрілюють Проскурів із-під Ракової (Ракове), а ворожа піхота веде з частинами армії У. Н. Р. перестрілку.

Біля 10 години ворог розпочинає наступ на Лезневе, де була Гайдамацька бригада. Бригада починає здавати. Юнацька школа ще трималася, але між 10 й 11 годиною, будучи заатакованою ворогом із фронту і з боку Книжковець, поспішно відступає на східню околицю Проскурова», —  згадує генерал-хорунжий армії УНР Марко Безручко.

Після бою українські війська відступили до станції Гречани, а Лезневе та сусідній Проскурів окупували Збройні сили Півдня Росії. 

Радянська та німецька окупація. Трудовий табір та єврейське гетто

У листопаді 1920 року Лезневе окупувала Червона Армія після боїв з армією УНР. У  1930-х роках жителі Лезневого стали жертвами колективізації, Голодомору 1932-1933 років та масових репресій. Декого з мешканців села звинуватили в шпигунстві, контреволюційній діяльності, з часом їх реабілітували.

У липні 1941 року Лезневе окупували німецькі війська. Згодом на території села створили єврейське гетто, а поруч трудовий табір. 

Західніше Лезневого (зараз це територія неподалік автовокзалу №1) в колишніх артилерійських складах радянської військової частини розташовувався трудовий табір. Його оточувала подвійна огорожа з колючого дроту, через яку проходив електричний струм, а на воротах цілодобово стояли наглядачі.

До 1942 року в таборі утримували військовополонених, а потім їх замінили селяни. Його називали «штрафним», бо туди потрапляли порушники окупаційного режиму. Також тут перебували відібрані люди для роботи в Німеччині. Одночасно в таборі перебувало до 250 ув’язнених, а з 1943 року до 500 людей.

Ув’язнені працювали на ремонті дороги Проскурів-Вінниця, розвантажували вугілля на цукровому заводі, торф на електростанції, дрова на хлібзаводі. Робочий день тривав 11 годин. Ув’язнені перебували в антисанітарних умовах, без медичної допомоги, хворіли на тиф, а важкохворих розстрілювали за межами табору. 

Єврейське гетто розміщувалось в колишніх колгоспних конюшнях на східній околиці села. Там перебували євреї, які працювали на будівництві дороги Проскурів-Вінниця та в лісі на заготівлі матеріалів для огорож від заметів снігу. Тих, хто не міг пересуватися —  розстрілювали. 

Періодично в’язні копали ями в яругах довкола Лезневого, де їх потім розстрілювали німці. Перед розстрілом жертв роздягали, забирали одяг, гроші, годинники та коштовності.

У  грудні 1942 року, впродовж 2-3 днів, німці розстріляли євреїв Лезнівського та Проскурівського гетто. Тіла вбитих закопали в урочищі «Глибокий яр». Загалом за час окупації німці знищили навколо Лезневого близько 10 тисяч місцевих мешканців, здебільшого євреїв. 24 березня 1944 року радянські війська повернули контроль над Лезневим.

Сучасний мікрорайон Хмельницького

У січні 1963 року село Лезневе приєднали до Хмельницького. Відтоді новий мікрорайон поступово розростається. Окрім школи та церкви тут з 1968 року функціонує міська бібліотека №6.

З 2000 року в Лезневому працює амбулаторія сімейної медицини. У 2020 році в мікрорайоні відкрили новий дошкільний навчальний заклад №2 «Соколятко». 

Тролейбуси до Лезневого не їздять, тому доїхати туди можна на маршрутних таксі та автобусах. Основною артерією мікрорайону є Вінницьке шосе, хоча раніше нею була вулиця Профспілкова.

Завдяки невеликій кількості багатоповерхівок є можливість насолодитись спокоєм та природою. Тим більше поруч урочище «Лезнівський ліс», лісовий заказник «Давидківці» та луки біля річки Південний Буг.