Денис Мостовий — лейтенант, регбіст та кандидат у майстри спорту. З 2021 року служив у лавах Нацгвардії, а з початком повномасштабної війни виконував бойові завдання у складі підрозділу «Омега». 20 січня 2026 року Денис загинув під час боїв у Донецькій області. Йому було 24 роки.
Ми збірали спогади близьких про Дениса Мостового.
Спорт та навчання
Денис родом із Хмельницького. З юнацтва професійно займався вільною боротьбою та регбі. Після 9 класу вступив до Тернопільського професійного коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою.
У цивільному житті хлопець був гравцем основного складу РК «Поділля». Виступав у Суперлізі на позиції гравця сутички — того, хто бере на себе основне навантаження та є опорою для всієї команди. Колеги спортсмени згадують його як витривалу та надійну людину. Поза спортом хлопець захоплювався мотоциклами.
Військова служба
У 2021 році Денис приєднався до Національної гвардії України. Ніс службу на посаді старшого офіцера 4-ї групи спеціального призначення 1-го окремого загону спеціального призначення «Омега».
За словами близьких Денис виконував одні з найскладніших завдань на лінії фронту. Побратими згадують його як командира, який вів за собою.
«Він пройшов суворе навчання, проявив силу характеру та дисципліну. Денис завжди йшов туди, де його справді потребували, не боявся труднощів і ставив захист країни понад усе», — ділиться друг Денис Дмитрієв.
20 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Денис загинув.
«Йди туди, де страшно»
Близькі та друзі пам’ятають Дениса як людину слова, яка завжди була готова допомогти. Подруга Анастасія згадує фразу, яка найкраще описувала його характер: «Ніколи нічого не бійся, йди туди, де страшно».
«Здавалося, що це людина, яка нічого не боїться. Він приносив усім усмішку та теплі емоції — поруч із ним було легко й спокійно. Денис був душею компанії — людиною, яка в будь-який момент допоможе, підтримає, прибіжить на допомогу, якщо щось трапилося. У нас залишилися лише приємні, теплі й навіть смішні спогади. Дениса нам дуже не вистачає», — діляться друзі.
Один із друзів розповідає, що улюблений спогад про Дениса — це «проведення часу на постах під час повномасштабного вторгнення»
«Пам’ятаю, як ми разом їздили на змагання, проводили час поза спортом, дружили, любили просто поспілкуватися, відпочити, іноді разом ходили на матчі. Денис був настільки різностороннім, веселим, життєрадісним та мудрою людиною, що кожен наш момент залишиться найкращим в моїй пам’яті.
Кожні наші прогулянки, наші зустрічі, наші святкування назавжди залишаться в нашій пам’яті як найкращі», — згадує близький друг Деврик Месропян.
Проте за мужністю хлопця завжди ховалася щира вдача. Про «заразливий» сміх Дениса згадує чи не кожен із близьких.
«Ми підтримували зв’язок, він притягував людей своїми вчинками й словами. Що б не трапилося, у нього була одна фраза: “Старий, не гані” — і після цього він завжди сміявся», — розповідає Олександр Шевчук.
Владислав Сідлецький, описує його як надійного друга та «Людину з великої літери»:
«Це Людина, яка знала, що таке дружба. Він завжди приходив на допомогу, завжди підтримував, завжди був поруч. Якби більшість людей були б такі, як наш Денис, наше життя було б яскравішим, справедливішим та добрішим.
Щиро дякуємо сімʼї Дениса за виховання, і щиро дякую, що мав честь навчатись та дружити з Людиною з великої букви-Денисом», — ділиться Владислав.
«Ти залишив слід у серці кожного з нас. Ми ще довго говоритимемо про тебе — з гордістю і зі сльозами. Ти назавжди наш друг, наш брат, наш герой, наш МОСТ», — діляться друзі.
Рідні та друзі закликають підтримати петицію про присвоєння звання Героя України та ордена золотої зірки старшого лейтенанта Мостового Дениса Вадимовичу.
