Адопція тварин — це відповідальне прилаштування кота чи собаки з притулку, перетримки або вулиці в нову родину.
Для притулків адопція — це не лише щаслива історія однієї тварини. Коли собака чи кіт знаходить дім, звільняється місце для іншого безпритульного, травмованого або евакуйованого з прифронтових територій.
В умовах війни це стало особливо важливо: притулки приймають не тільки покинутих тварин, а й тих, кого вивезли із зон бойових дій.
Про те, як працює адопція, чому тварин із притулків не варто боятися та що радять зоозахисники, волонтери й люди, які вже взяли тварин додому, — читайте у матеріалі.
Що таке адопція тварини і чому вона важлива?
Адопція тварин — це процес, коли людина бере у сім’ю кота чи собаку з притулку або з перетримки. Найчастіше це тварини, яких покинули, які народилися на вулиці або з інших причин залишилися без дому.
Адопція важлива з кількох причин:
- Дає шанс тварині жити не в притулку чи на вулиці, а в родині;
- Допомагає притулкам приймати нових тварин, які потребують лікування, догляду або евакуації;
- Зменшує попит на неконтрольоване розведення, через яке частина тварин згодом також опиняється на вулиці.
В Україні поводження з безпритульними тваринами регулює Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». Він передбачає, що чисельність безпритульних тварин мають регулювати гуманними методами: біостерилізацією з подальшою вакцинацією та ідентифікацією, передачею до притулків, центрів реабілітації або під опіку громадських і благодійних організацій.
Окремий порядок, затверджений Кабміном у 2022 році, деталізує, як саме має відбуватися ця робота: вилов, ветеринарний огляд, карантинування, обробка від паразитів, вакцинація від сказу, стерилізація, післяопераційна перетримка, ідентифікація, передача до притулків або повернення до місць вилову.
Водночас на практиці значна частина цієї роботи залежить від місцевих програм, комунальних підприємств, притулків і волонтерів.
Натомість притулки часто переповнені, а волонтери працюють із тваринами, які потребують не лише їжі та безпечного місця, а й лікування, стерилізації, вакцинації та поступової адаптації до життя поруч із людиною.
Брати тварину з притулку чи з вулиці — не означає просто «зробити добру справу». Це рішення на роки, яке потребує готовності змінити побут, витрачати кошти на догляд і лікування, працювати з поведінкою тварини та приймати її особливості.
Адопція не вирішує проблему безпритульних тварин повністю. Але для кожного кота чи собаки, які знаходять дім, вона означає шанс на безпечне життя поруч із людиною.
«Війна суттєво погіршила ситуацію»
Ксенія Шепеленко, PR-директорка UAnimals, говорить, що повномасштабна війна суттєво погіршила ситуацію з безпритульними тваринами в Україні. Через бойові дії, окупацію, постійні евакуації людей та руйнування домівок десятки тисяч тварин залишилися без господарів.
Точної статистики щодо кількості таких тварин немає.
«Ми завжди закликаємо дбати про своїх тварин, вчасно стерилізувати, евакуюватися з тваринами або заздалегідь подумати про те, як вивезти своїх тварин», — каже Ксенія Шепеленко.
В UAnimals наголошують: якщо людина вже вирішила взяти тварину, варто розглядати саме адопцію. Так тварина отримує шанс на нове життя, а в притулку звільняється місце для наступного кота чи собаки.
Ситуація з притулками у Хмельницькому
У хмельницькому притулку «Покинутий Ангел» наразі перебувають 190 собак і 7 котів. Часто це тварини, яких покинули або вони постраждали від жорстокого поводження.
«Після 2022 року близько 70% тварин у нашому притулку — евакуйовані із зони бойових дій. Є декілька тварин із контузіями, з синдромами ПТСР. Але ми над цим працюємо і створюємо їм максимально гарні умови, щоб вони почували себе в безпеці», — розповідає керівниця ГО «Покинутий Ангел» Раїса Мельницька.
Жінка каже, що адопція — один із головних етапів у роботі притулку. Без неї шанси тварини потрапити в родину значно зменшуються.
«Адопція для тварин — це головне і важливе у роботі кожного притулку. Без адопції шанси у тварини потрапити у родину фактично нульові», — говорить Раїса Мельницька.
У міні-притулку «Mama Cat» у Хмельницькому адопцію також називають першочерговою місією простору.
«Я взагалі не уявляю сенсу існування притулку без адопції, адже притулок не повинен ставати постійним домом для тварини. Коли хтось із наших підопічних їде додому, у нас з’являється можливість прийняти, вилікувати та врятувати наступного», — каже керівниця «Mama Cat» Вероніка Гоїк.
Нині у просторі перебувають 25 дорослих котів. За словами дівчини, стан тварин, які потрапляють під опіку притулку, різний. Деяким потрібні лише базові процедури, інші лікуються місяцями.
«Все починається з огляду у ветеринара. Якщо котик зовні виглядає здоровим — обробка від паразитів, аналізи крові, кастрація та вакцинація. Якщо ж у тварини є очевидні ознаки хвороби або травми, насамперед ми займаємося лікуванням і стабілізацією стану», — пояснює Вероніка Гоїк.
Поради для тих, хто вагається
Згідно з дослідженням агенції Fama, серед поширених страхів щодо тварин із притулків:
- чи зможе вона адаптуватися,
- чи не матиме поведінкових проблем,
- чи не буде «занадто дорослою» для адопції.
Частина людей також думає, що в притулку складно знайти тварину з бажаними характеристиками. Утім, у UAnimals зазначають, що рішення варто ухвалювати не на основі міфів, а після знайомства з конкретною твариною.
«Це точно має бути відповідальне та зважене рішення, бо багатьом тваринам справді потрібен час і простір, аби адаптуватися. Власне, як і людині потрібно звикнути до життя з твариною», — пояснює Ксенія Шепеленко.
Керівниця притулку «Покинутий ангел» Раїса Мельницька зауважує, що перед прилаштуванням до притулку тварини проходять ветеринарний огляд, обробку від паразитів, вакцинацію від вірусних хвороб і сказу. Якщо собака має тимчасові або хронічні проблеми зі здоров’ям, її лікують.
Якщо людина поки не готова до адопції, можна допомагати інакше: відвідувати притулки, гуляти з тваринами, допомагати з прибиранням, годуванням або підтримувати волонтерів донатами. У прихистках часто бракує рук, тому така допомога залишається актуальною постійно.
Перед адопцією в UAnimals радять чесно відповісти собі на кілька запитань:
- чи готові ви щодня приділяти тварині час,
- чи маєте можливість забезпечити їй якісне харчування, ветеринарну допомогу й догляд,
- а також чи всі члени родини підтримують це рішення.
Серед головних критеріїв для майбутніх власників у притулку називають відповідальний підхід. Майбутня родина має продумати умови проживання, харчування та ветеринарний догляд.
«Це має бути дуже обдумане, виважене рішення всіх членів родини. Собаку мають брати як члена родини», — наголошує Раїса Мельницька.
Серед вимог до майбутніх власників у Mama Cat називають якісне харчування, безпечний дім, регулярні огляди у ветеринара та готовність піклуватися про тварину за будь-яких обставин.
«Рішення взяти тварину має бути усвідомленим і відповідальним», — наголошує Вероніка Гоїк.
«Один раз вибирала я, два рази — мене»: історія Інни Зайченко
Інна Зайченко взяла одну собаку з притулку, ще дві — з вулиці. Першою у родині з’явилася Чуда. Це була єдина собака, яку Інна з чоловіком взяли заплановано. Подружжя хотіло тваринку, з якою можна було б подорожувати.
Щоб знайти Чуду, вони кілька разів їздили до притулку, знайомилися з різними собаками й не поспішали з рішенням. Інна вважає, що перед адопцією важливо зрозуміти, яка тварина підходить саме вашому способу життя. Жінка хотіла взяти собаку саме з притулку, щоб дати їй шанс на краще життя. На зовнішність не звертали уваги.
Друга собака, Луна, з’явилася у родині випадково. Її знайшли на вулиці. Собака була поранена, не ставала на задню лапу й потребувала лікування.
Із фізичним станом вдалося впоратися відносно швидко, але адаптація була складною. Луна не могла спати, скавчала, не знаходила собі місця. Інна багато працювала з нею самостійно, а потім звернулася до спеціаліста з гуманної кінології.
«Коли я вже почала думати, що не справляюся, звернулася до професійного кінолога. Мені сказали, що я все роблю правильно, і дали ще кілька порад», — згадує вона.
З Чудою родина працювала над упевненістю, бо собака була боязкою і сором’язливою. З Луною — навпаки: над заспокоєнням, самоконтролем і вмінням безпечно проявляти емоції.
«Люди бояться, що всі собаки в притулку з поганою психікою. Ні, це неправда. Є різні собаки. Треба знайомитися, розпитувати волонтерів про характер — і вони підберуть тваринку за вашими бажаннями», — пояснює Інна.
Вона працює водійкою вантажівки й одного разу побачила маленьку собаку, яка бігала серед великогабаритної техніки. Залишати її там було небезпечно, тому собаку вдалося забрати.
Потім з’ясувалося, що тварина вагітна й має проблеми зі здоров’ям. Її стерилізували, а після цього ще довго лікували.
«Коли людина бере собаку, не всі усвідомлюють, наскільки це великі витрати. І це треба зважувати. Треба розуміти, що собака може захворіти, що доведеться витрачати на це гроші», — каже Інна.
На її думку, перед адопцією треба продумати побут, графік, фінансові можливості й те, хто зможе доглядати за твариною у складних ситуаціях. Не можна розраховувати на те, що якщо собака «набридне», її можна буде просто віддати в притулок або викинути на вулицю.
Інна вважає, що страхи перед адопцією можна зменшити через знайомство з твариною і розмови з волонтерами. Якщо людина вагається, можна спробувати перетримку: тимчасово взяти собаку додому й подивитися, чи підходять вони одне одному.
Вона також радить не боятися дорослих собак. Часто люди хочуть саме цуценя, бо думають, що так легше «виховати під себе». Але, за словами Інни, доросла собака вже має сформований характер, тому майбутнім власникам простіше зрозуміти, чи підходить вона їхньому способу життя.
«Люди переживають, що дорослу собаку вже нічого не навчиш. Це неправда. Собаки вчаться усе життя. Просто треба вміти їх навчити», — каже вона.
Після появи собак життя Інни змінилося. Вона каже, що з ними стало щасливіше, а собака для неї — це «антистрес» і відчуття дому.
«Бачити, як вона тобі радіє, як вона тебе приймає. Це просто щастя», — говорить Інна.
Більше історій адопції читайте у матеріалі.
Цей матеріал підготовлений за підтримки European Endowment for Democracy (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності автора(ів).
Шість назв стометрівки. Як раніше називалася вулиця Проскурівська?
Пішохідну частину вулиці Проскурівської місцеві називають стометрівкою. Вулиця є однією з найстаріших у Хмельницькому, а перед тим, як стати Проскурівською, вона змінила 5 назв.
