Кицю Баронесу евакуювали з прифронтової території, цуценя Дюка знайшли взимку біля під’їзду, а кота Рижик взяли з притулку.
Усі три історії — про тварин, які потребували дому, і людей, які вирішили не купувати, а прихистити.
Баронеса з прифронтових територій: історія Софії Дзяворук
Софія, SMM-ниця та менеджерка з партнерств Лінзи, взяла кицю, яку її сестра, військова лікарка, зустріла на прифронтовій території. Згодом тварину евакуювали волонтери, а родина знайшла її вже на сторінці притулку в Києві.
«Моя сестра познайомилася з Баронесою на локації, де перебувала під час служби. Згодом кицю передали волонтерам для евакуації із зони бойових дій. Пізніше сестра знайшла її на сторінці одного з київських притулків і була неймовірно щаслива. Тоді Баронеса перебувала на домашній перетримці, тож ми мали цілу мандрівку, щоб забрати її додому», — ділиться Софія.
Кицю назвали Баронесою фон Кранкенхауз. Перші кілька днів після адопції тварина була настороженою. Але коли зрозуміла, що перебуває в безпеці, почала звикати до дому, проявляти цікавість і увагу до людей.
«Я не розумію, як можна купити тварину за гроші. Для мене це ніби позиціонує живу істоту як забавку, яку можна обрати в магазині на свій смак, а не друга, з яким у вас є спільна історія», — каже Софія.
Перед адопцією Софія радить чесно оцінити власні ресурси: чи є достатньо часу, сил і грошей, щоб дбати не лише про себе, а й про тварину, яка повністю залежить від людини.
«Тваринка — це не лише радість, а й величезна відповідальність», — каже Софія.
Також важливо підготувати оселю: встановити захист на вікна й балкон, облаштувати місце для комфортного життя.
«Тваринка вчить любити когось безумовно — просто тому, що вам добре разом. Ти турбуєшся про неї й не потребуєш нічого навзаєм. Достатньо того, що їй добре живеться поруч із тобою», — говорить Софія.
Дюк: історія Інни Дрозд
Інна Дрозд, учасниця Клубу Лінзи, має вдома п’ятьох тварин: двох папуг, двох котів і собаку Дюка. Дюк з’явився у родині у січні 2025 року. Його знайшов син Інни, коли повертався зі школи. Це було маленьке цуценя, яке ховалося під ялинкою біля під’їзду.
«Він був дуже худенький, змерзлий, бо тоді була дуже морозна погода. Я сказала синові, щоб він погодував цуценя, виніс йому коробку, рушники, пляшки з теплою водою, щоб воно трошки відігрілося», — згадує Інна.
Кілька годин цуценя залишалося біля під’їзду. За цей час ніхто з сусідів його не забрав, а залишати тварину на ніч на вулиці родина Інни не змогла.
«Ми його забрали додому, покупали, нагодували», — розповідає Інна.
Наступного дня Дюка повезли до ветеринарної клініки. У цуценяти були ознаки виснаження, зневоднення, проблеми зі шкірою і паразити. Йому поставили крапельниці, провели обстеження й почали лікування.
«Ми зрозуміли, що він дуже гармонійно вписується в нашу родину. Багато хто каже, що це не було випадковістю — він мав потрапити саме до нас», — говорить Інна.
Коти спочатку сприйняли нового мешканця з обережністю. Дюк теж тримався на відстані, але згодом почав проявляти до них інтерес. Зараз, каже Інна, тварини не поводяться як у милих відео з інтернету, де всі сплять разом, але навчилися співіснувати.
Одна з киць Інни — Муха — теж потрапила до родини з вулиці. Її діти знайшли на дитячому майданчику. На киці був нашийник, тому родина спершу шукала господарів, але ніхто не відгукнувся на оголошення. Згодом Муха народила чотирьох кошенят: трьох прилаштували, а один залишився в родині.
«Звісно, світ не зміниться від того, що ви врятуєте одне життя, але для цієї тварини її особистий світ зміниться кардинально», — говорить вона.
Водночас Інна наголошує: важливо не намагатися врятувати всіх. Тваринам потрібна не лише добра воля, а й якісний догляд, лікування, час і увага.
«Має бути золота середина. Бо коли людина намагається врятувати всіх тварин, які трапляються на її шляху, але не має достатньо ресурсу, від цього може страждати якість догляду», — пояснює жінка.
Дюк, каже Інна, змінив і її життя. Завдяки йому вона щодня виходить на прогулянки, більше рухається і має поруч лагідного, грайливого та відданого друга.
«Якщо собака чи кіт почувається комфортно і безпечно поруч із вами, то це найліпша винагорода. У відповідь буде безмежна кількість любові», — каже Інна.
Рижик: історія Ольги Шатайло
Ольга Шатайло, учасниця Клубу Лінзи, взяла з притулку кота Рижика. Каже, що для неї це було свідоме рішення.
«Я вважаю, що ці тваринки достойні того, щоб їх любили, і не достойні того, щоб знаходитися в притулку чи на вулиці. Вони так само для мене красиві, розумні і класні», — говорить Ольга.
З адаптацією Рижика складнощів майже не було. За словами Ольги, їй пощастило, що в її житті з’явився саме він.
«Він просто прийшов, як до себе додому. Все знав, усе вмів, був стерилізований. У мене взагалі не було ніяких проблем з його поведінкою. Він не ховався, не лякався, дуже ніжний і тактильний», — розповідає вона.
Єдине, до чого довелося звикнути, — що тепер удома є ще хтось, про кого потрібно дбати: купувати корм, смаколики, стежити за здоров’ям і бути готовою, що щось може піти не так.
«Я стала щасливішою і, мабуть, трохи добрішою. Тварини, як і діти, вчать безпосередності, доброти і безкорисливої любові. Це любов без вигоди — просто щира й відкрита», — розповідає вона.
Тим, хто вагається між купівлею та адопцією, Ольга радить не боятися тварин із притулків.
«Я раджу не вагатися. Я не вважаю, що коти з розплідників чимось кращі за тих, хто у притулку. Просто не вагайтесь», — каже Ольга.
Чому важливо брати тварин саме з притулку, а не купувати — читайте у матеріалі.
Цей матеріал підготовлений за підтримки European Endowment for Democracy (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності автора(ів).
Шість назв стометрівки. Як раніше називалася вулиця Проскурівська?
Пішохідну частину вулиці Проскурівської місцеві називають стометрівкою. Вулиця є однією з найстаріших у Хмельницькому, а перед тим, як стати Проскурівською, вона змінила 5 назв.
