Село Антоніни, розташоване в частині Хмельницької області, відоме своєю архітектурною спадщиною, що сягає часів польської шляхти.
Колись ця місцина була резиденцією панівних родин. Вони залишили тут культурний спадок, знаний далеко за межами північної частини Хмельниччини, що належить до історичної Волині.
Антонінський палац
Антонінський палац спорудив в другій половині XVIII століття Ігнацій Мальчевський на берегах річки Ікопоть. Власниця села Барбара Санґушкова передала його своєму зятеві у довготривале користування.
Село Холодки (як тоді називали Антоніни) отримало свою сучасну назву на честь дружини Мальчевського — Антоніни. Саме Мальчевський ініціював будівництво палацу та заклав основу для майбутнього садово-паркового комплексу.
Палац вважався однією з найвишуканіших резиденцій Волині. Розкішний маєток, доглянутий парково-ландшафтний ансамбль, екзотичні рослини та рідкісні види тварин робили його унікальним. Однак після масштабної пожежі головна будівля не збереглася. Від палацу залишилися лише старі фотографії, архіви родини Потоцьких і допоміжні споруди.
Архітектура палацу поєднувала елементи класицизму та бароко, а паркова зона була прикрашена екзотичними деревами, завезеними із закордонних подорожей господарів.
Парк
Творцем ландшафтного дизайну став архітектор Кайзер. До кінця XIX століття парк набув значної популярності завдяки реконструкції, яку провів послідовник попередніх власників, граф Юзеф Потоцький.
Під час реконструкції розширили територію, збудували оранжереї та теплиці з рідкісними рослинами. Також облаштували окремі зони, що поєднували звіринець, фазанник та водойми з фонтанами.
Особливу увагу привертали пави, білі лебеді, верблюди та навіть страуси, які подарувало Паризьке акліматизаційне товариство. Стилізовані містки, алейки та декоративні квітники підкреслювали розкіш ландшафту.
У 1919 році палац навмисне спалили підрозділи Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, і парк поступово почав втрачати свій первісний вигляд. Великої шкоди завдали війни. Хоч у 1952 році територію частково засадили місцевими породами дерев, але площа парку скоротилася з 22,4 га до 13,5 га.
Антонінський парк залишається унікальним прикладом садово-паркового мистецтва минулих часів. Однією з його визначних пам’яток є скульптура левиці з левеням. Попри втрати, він все ще зберігає численні сліди свого минулого розквіту.
Par force
За господарювання Потоцького в резиденції Антонін щорічно організовували полювання типу par force. Вони приваблювали мисливців та гостей з різних куточків Європи.
Це полювання, започатковане у Великій Британії, відзначалося шаленим темпом і вражаючими видовищами. Метою було першим наздогнати здобич, виснажену переслідуванням гончими, і взяти її трофей. Такі заходи вимагали витривалості, сміливості й ретельної підготовки, що робило полювання водночас захопливою пригодою й престижним викликом.
Для організації подібних заходів Юзеф Потоцький вклав значні кошти та зусилля. Він створив окрему породу гончаків, пристосовану до волинського ландшафту, схрестивши французьких мисливських собак із англійськими фоксгаундами.
Полювання par force в Антонінах стало не лише спортом, але й елементом світського життя. У 1909 році, відзначаючи 25-річчя цих подій, Юзеф Потоцький зібрав гостей у своїй резиденції. Вона слугувала взірцем англійського паркового стилю і витонченого аристократизму.
Редакторка: Владислава Кобко
Джерела: BBC Україна/1+1«Українські палаци. Золота доба: палац в Антонінах».
