Олександр Довгалюк — ветеран, фотограф та автор книги «Казки незламного татка». До повномасштабного вторгнення чоловік працював фотографом, а у 2022 році добровільно долучився до війська. Через два роки служби внаслідок удару керованої авіаційної бомби (КАБ), чоловік зазнав важкої черепно-мозкової травми. Під час реабілітації він заново вчився говорити, ходити, писати й виконувати повсякденні справи.
Однією з реабілітаційних вправ було складання текстів із випадкових слів. Згодом вона перетворилася на книгу «Казки незламного татка», яку Олександр створив разом зі своїми дітьми.
Про шлях відновлення після поранення, книгу «Казки незламного татка» та бажання підтримувати інших ветеранів — читайте у матеріалі.
«Я не бачив для себе інших варіантів». Шлях до війська
До повномасштабної війни Олександр Довгалюк займався фотографією. Каже, що саме цей досвід і вплинув на його позивний — Фотограф. Знімав дні народження, шкільні фотосесії, весілля та фото на документи.

«Я прокачав себе повністю у фотографії. І почалась повномасштабна війна», — розповідає Олександр.
На початку березня 2022 року він добровільно долучився до війська.
«Я не бачив для себе інших варіантів. Я відчув, що готовий до служби», — пригадує чоловік.
До повномасштабного вторгнення Олександр багато бігав, займався загартовуванням, моржуванням та різними практиками для зміцнення тіла й духу. Після 24 лютого 2022 він зрозумів, що ця підготовка стала у нагоді не лише фізично, а й морально.

«Коли настала повномасштабна війна, я зрозумів, що це було для цього. Підготовка була не лише для медалей на змаганнях і гарних фотографій», — ділиться ветеран.
Поранення на Куп’янському напрямку
Олександр служив у 36 окремому стрілецькому батальйоні, який заснували на Хмельниччині у квітні 2022 року. Разом із побратимами він виконував завдання на Сумщині, Донеччині та Харківщині.
Першого лютого 2024 року під час служби на Куп’янському напрямку він отримав поранення внаслідок удару керованої авіаційної бомби (КАБ). Чоловік зазнав черепно-мозкової травми, переніс низку операцій, а після лікування розпочав тривалий шлях реабілітації.
Реабілітація у Києві та Львові
Перший етап відновлення Олександр проходив у Київській клінічній лікарні №4. За його словами, саме там фахівці допомогли зберегти рухливість суглобів і м’язів та підготувати тіло до подальшої реабілітації.
«Усі суглоби, рухи й м’язи — збережні. Коли я ще лежав, не усвідомлював, що і як робити. Мені робили пасивну гімнастику, розминали, щоб тіло згадувало», — розповідає Олександр.
Згодом лікування продовжилося у львівському реабілітаційному центрі «Незламні». Там, за словами Олександра, він вчився ходити, одягатися, самостійно їсти та виконувати базові дії здорової людини.

«У Львові мене поставили на ноги», — ділиться ветеран.
Після цього Олександр проходив нейрореабілітацію у центрі Next Step у Львові. За словами чоловіка, у центрі він працював над опануванням повної самостійності.
Як реабілітаційна вправа стала казками
Писати казки Олександр почав під час реабілітації. Спершу це була вправа від психологині: з різних слів потрібно було скласти текст.
«Психологиня давала мені завдання складати тексти з різних слів — поєднувати їх у щось цілісне й цікаве. Згодом я почав просити слова у реабілітологів, друзів і кумів. Вони накидали різні варіанти, а я пробував складати з них історії», — згадує ветеран.
Олександр — батько двох дітей. Коли вправа зі словами стала для нього звичною, він попросив долучитися дітей: вони давали йому слова, а він наступного дня складав із них казки. Так реабілітаційна вправа перетворилася у спільний творчий процес із дітьми.
«Я попросив своїх діток давати слова, а на наступний день складав для них казку. Ці казки згодом пішли в книгу», — розповідає Олександр.
«Казки незламного татка»
Назва книги народилася під час реабілітації. Вона напряму пов’язана з місцем і часом, коли створювалися перші історії.

«Я писав своїм діткам казки в реабілітаційному центрі “Незламні”. “Казки незламного татка”. Ніяке слово не вигадане. Воно так було все», — пояснює ветеран.
Коли Олександр зрозумів, що з цих історій може вийти книга, він написав про це у Facebook. Тоді ж з’явилася й назва.

«Я написав, що назву її “Казки незламного татка”», — каже ветеран.
Особливою для себе Олександр називає першу казку — «Сон і леприкон».
«Мої побратими казали, що цю казку має прочитати кожен дорослий. На презентаціях я можу зачитати саме її, щоб представити всю книгу», — розповідає Олександр.

Діти Олександра не лише давали слова для майбутніх казок, а й створили ілюстрації до них. Їхні малюнки можна побачити на сторінках книги «Казки незламного татка».
Зустрічі з читачами та нові плани
У 2025–2026 роках Олександр уже презентував книгу у школах і бібліотеках. Каже, що наступним кроком хотів би проводити зустрічі у реабілітаційних центрах, де він проходив відновлення.
«Я маю бажання проводити не презентації, а зустрічі з пораненими татусями там, де я сам проходив реабілітацію. Коли ми відновлювалися, до нас теж приходили люди не з медичного персоналу. І це було дуже приємно — відпочинок, перезавантаження», — говорить ветеран.
Олександр планує повернутися до реабілітаційних центрів зі своєю історією, книгою та бажанням підтримати тих, хто лише починає шлях реабілітації.
«Найбільше я пишаюсь не книгою, а саме відновленням», — говорить Олександр.
Водночас чоловік також працює над новими казками. Під час презентацій у школах він просить дітей запропонувати слова, які стануть основою для нових історій. Водночас заохочує їх і самих писати казки, пропонуючи власні набори слів.

«Книги будуть з дитячих слів і з дитячих казок. Це буде дитяче і для дітей», — каже Олександр.
«Не закриватись, не ховатись від людей»
Наприкінці розмови запитуємо Олександра, про поради для військових, які лише починають шлях відновлення після поранення. Чоловік обережний. Зізнається, що не хоче давати універсальних порад, бо поранення, реабілітація та життєві обставини у всіх різні.
«Поранення настільки різні, що я боюсь щось радити зі свого шляху. Все індивідуально», — говорить він.
Водночас, за словами Олександра, важливо не залишатися наодинці й не закриватися від людей.

«Перший крок усе одно має зробити сам ветеран. Важливо не закриватись, не ховатись від людей. У наш час є багато можливостей реабілітації. Є багато людей, які хочуть і можуть допомогти», — додає Олександр.
Купити «Казки Незламного татка» можна на сайті: knt.com.ua .
Цей матеріал підготовлений за підтримки European Endowment for Democracy (EED). Його зміст не обовʼязково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності автора(ів).
Хмельницький вперше долучиться до всеукраїнського книгообміну «Книжкова площа 2026 »

Хмельницький вперше долучиться до всеукраїнського книгообміну «Книжкова площа». Коли та де відбудеться книгообмін, куди приносити книги та як взяти участь — читайте в матеріалі Лінзи.
