Олексій Борей — 13-річний волонтер зі Славути Хмельницької області. Від початку повномасштабного вторгнення його сім’я активно допомагає військовим, а батько хлопця служить у 36-му окремому стрілецькому батальйоні «Степові Вовки» 61-ї окремої механізованої бригади.
Ми поспілкувалися з його сестрою Нікою Борей про перші кроки Олексія у волонтерстві, як він змінює громаду, що його мотивує та як своїм прикладом надихає інших.
«Олексій — людина з відкритим серцем. Завжди доброзичливий, усміхнений, допитливий і щирий. Він із тих, хто вміє слухати, бачити потребу й діяти. І хоч іноді буває трохи сором’язливим, це лише додає йому щирості та справжності», — говорить сестра про Олексія.
Шлях юнака до волонтерства розпочався у червні 2022 року, коли батальйон батька потребував автомобіля. За словами Ніки, саме тоді Олексій став першим, хто взявся діяти.
«Почав із малого — продавав татариння (трав’яниста рослина — ред.) на ринку й зібрав перші три тисячі гривень. Пізніше долучилася вся родина: я плела патріотичні браслети, мама Тетяна — робила вироби. Згодом з’явилися благодійні лотереї, ми брали участь у ярмарках і концертах. І так волонтерство стало не просто епізодом, а частиною нашого життя», — розповідає Ніка.
Сьогодні Олексій Борей активно збирає кошти на дрони, автівки, FPV-комплектуючі, ремонт техніки, інструменти та інші потреби військових. Долучається до мирних акцій — на підтримку полонених і безвісти зниклих. Щоранку о 9:00 влаштовує хвилину мовчання на ринку, зустрічає звільнених із полону, бере участь у благодійних ярмарках зі своєю випічкою, атрибутикою та виробами.
«Найбільший збір, який йому вдалося реалізувати — 140 тисяч гривень на РЕБ для 61 бригади 36 окремого стрілецького батальйону», — зазначає сестра.
Волонтерська діяльність приносить Олексієві багато зворушливих моментів. Один із них Ніка пригадує особливо:
«Одного разу він продавав квіти на ринку. До нього підійшла літня жінка, дістала з сумки кілька монет і мовчки поклала їх у коробку для донатів. Олексій запитав:
— Вам дати квіточку?
Вона відповіла:
— Дай Перемогу. Дай Мир.
Відтоді він часто повторює: не може принести мир уже сьогодні, але щодня може наближати цю мить»
Мотивують Олексія продовжувати волонтерство фото й відеозвіти від військових, особисті зустрічі, довіра людей і підтримка. А ще — бажання бачити тата не лише під час відпустки, а щодня.
Та попри широку підтримку, є й ті, хто критикує його діяльність.
«Завжди є хтось, хто “знає краще”. Але це не зупиняє Олексія — він волонтерить не заради схвалення, а заради дії», — пояснює сестра хлопця.
Волонтерство змінило юнака — він став відповідальнішим, відкритішим і впевненішим у собі, — ділиться сестра. За її словами, брат навчився краще спілкуватися з людьми, працювати в команді та долучатися до важливих справ.
«Він дуже любить спілкуватися з військовими, завжди носить із собою патріотичні браслети, які дарує захисникам. Має велику колекцію шевронів, патчів і прапорів — справжній маленький музей підтримки», — зазначає Ніка.
У 2023 році за активну підтримку армії Олексій отримав грамоту від Валерія Залужного, тодішнього Головнокомандувача ЗСУ. А у травні 2025-го отримав подяку від Хмельницької обласної військової адміністрації за патріотизм і активну громадянську позицію.
«Перед врученням він був схвильований, а після — очі світилися від радості. У нашій родині є окрема поличка, де зберігаємо подяки — тата й сина. Але на одній з останніх церемоній у Києві ми з Олексієм зрозуміли важливе: ці нагороди — не про нас. Вони про всіх, хто бореться, і про тих, хто пам’ятає», — ділиться Ніка.
Якщо ваші діти лише починають свій шлях у волонтерстві, Ніка радить підтримувати їх і давати можливість діяти. Адже навіть маленька дитяча ініціатива може запалити велике вогнище добра.
«Війна забрала наш спокій, але не віру в майбутнє. Важливо не скільки тобі років, а що ти робиш», — наголошує Ніка.
