Мікрорайон Заріччя. Які події відбувались у північному передмісті Проскурова?

У XVII столітті на лівому березі Південного Бугу виникло село Заріччя. Основу його населення складали польські переселенці — мазури та українці. Тривалий час Заріччя було північним передмістям Плоскирова, а після Другої світової війни стає мікрорайоном Проскурова (Хмельницького). 

Заріччя — це північно-західний мікрорайон Хмельницького, де сучасні та радянські багатоповерхівки ховають приватну забудову. Поруч, на зарічанських пагорбах, відкривається вигляд на місто та Південний Буг.

Про історію Заріччя, які події тут відбувались та що змінилось після приєднання до обласного центру — читайте у матеріалі Лінзи.

Село Заріччя виникло на пагорбі та його схилах за річкою Південний Буг. Саме від цього пішла назва села. Перша згадка Zarzyce (Заріччя) є в люстрації Подільського воєводства 1665 року. 

Там видно, що до Плоскирівського староства належали села Голишин (Олешин), Леснів або Глезнів (Лезневе), Мацьківці, Заріччя, Волиця. У 1665 році через напади опришків у цих поселеннях не залишилось жодного жителя, стави та млини пусті.

Село Заріччя, як і все Плоскирівське староство, належало представникам шляхетського роду Замойських. Після звільнення Поділля від турків у 1699 році вони повертаються до своїх володінь, які потребували відновлення економічного потенціалу та ліквідації малочисельності населення.

Задля вирішення цих питань Замойські організовули переселення на Поділля мешканців мазовецьких земель (Центрально-східна Польща) і тимчасово звільнили їх від податків. Так польські переселенці (мазури) опинились у навколишніх населених пунктах Плоскирова, зокрема у Заріччі.

У 1793 році (другий поділ Речі Посполитої — ред.) Плоскирівське староство опинилось у складі Російської Імперії. У 1796 році імператриця Катерина ІІ подарувала Заріччя та інші села староства фельдмаршалу російської імператорської армії Івану Гудовичу. Після його смерті у 1820 році селом володіли його нащадки. Однак, ні Гудович, ні спадкоємці у селі не мешкали, а призначали управителя маєтком. 

У 1799 році, згідно Камерального опису (адміністративно-статистичний опис земель — ред.) в Заріччі є будинок управляючого маєтком, кілька десятків селянських дворів із городами та садами при кожному, а також заміська корчма. Мешкають тут переважно поляки, частково українці. Костелу та церкви немає, тому зарічанці відвідують храми сусіднього Проскурова. 

Про Заріччя та мазурів згадує історик та етнограф М. Орловський у 1863 році в «Історичному описі повітового міста Проскурова Подільської губернії»:

«…З східної сторони від міста заселені були ними (мазурами – ред.) село Заріччя, з західної — село Гречана, і там само, на п’ятиверстній відстані, села Шаравочка і Мацьківці. В цих селах, як і у Проскурові, вони досі не змінили свого природного типу. Вони одягаються у великопольський одяг, як чоловіки, так і жінки, розмовляють мазовецькою говіркою, волосся у чоловіків та жінок світлорусяве, обличчям худорляві, очі сірі. Це справжній тип польських мазурів — їх і у нашій стороні називають мазурами».

У другій половині ХІХ століття, після скасування кріпацтва, нащадки Гудовича залишили Заріччя на викуп місцевому товариству селян.

Опис Заріччя та його мешканців знаходимо в одному з томів «Географічного словника Королівства Польського та інших слов’янських країн», який видали у 1880-1900 роках.

«Мешканці переважно мазури, католики, давні місцеві колоністи».

Із часом у селі збільшилось населення та відкрилась школа грамоти. У 1904 році в Заріччі було 296 дворів та 1450 мешканців. На пагорбах вище села розташовані вітряні млини.

У 1917-1921 роках Заріччя, як і Проскурів та інші сусідні населені пункти Поділля, опинилися у вирі подій визвольних змагань. Під час них виникає Українська Народна Республіка, яка протягом цих років відстоювала на полі бою свою незалежність.

Впродовж бойових дій Заріччя переходило з рук в руки. Окрім армії УНР (у квітні-грудні 1918 року Української Держави), село опинялось під контролем Червоної Армії, Збройних сил Півдня Росії та Війська Польського. 

Бачимо згадки про Заріччя у спогадах учасників тих подій. Село згадує генерал-хорунжий армії УНР Марко Безручко, описуючи події 22 листопада 1919 року. Того дня Збройні сили Півдня Росії (білогвардійці) прорвали українську оборону по лінії Ракове-Лезневе, яку тримали Гайдамацька бригада та Юнацька школа, та оволоділи Проскуровом.

«Гайдамацька бригада частинно відходить на Гречани, частинно на Заріччя, на північ від Проскурова. Проскурів залишено. На станції й у місті згинуло багато майна і припасів, яких не встигли евакуювати».

Також у своїх спогадах Заріччя згадує командир Чорних запорожців Петро Дяченко в контексті подій 25 вересня 1920 року —  того дня полк Чорних запорожців звільнив від Червоної Армії (більшовиків) Проскурів.

«У місті (Проскурові – ред.) населення вітало Запорожців квітами. Вже пізно, десь о 8-й вечора, розташувалися на нічліг у с. Заріччя, виставивши забезпечення на Лісові Гринівці й Олешин. Ніч минула спокійно. 26 вересня вранці згідно з наказом полк зайняв села Лісові Гринівці й Олешин, де й розташувалася охорона лівого крила армії».

У листопаді 1920 року Заріччя, як і сусідній Проскурів, з боєм захоплюють війська Червоної Армії. Відтоді село опиняється під окупацією радянської влади.

У 1929 році у селі Заріччя на Південному Бузі закінчили будівництво рибного розплідника, який функціонував до 40-х років ХХ століття.

У 1930-х роках набули масового характеру заслання, арешти, ув’язнення і розстріли за етнічною ознакою. На початку 1935 року всіх переселенців-поляків з Проскурівського району розділили на 2 групи. 

До першого ешелону додали  95 сімей з Гречан, Заріччя та Мацьковець, до другого — близько 100 сімей з Шаровечки та Миньковець. Їхнє майно, зерно та картопля склали окремо. Всього планували виселити 666 поляків з Проскурівського району.

Люди не дуже вірили в обіцянки, що їх переселяють в добрі місця і нададуть земельні ділянки. Поляк Галагай з Заріччя висловився так:

«Неправда, що нас виселяють на землю, та ще в готові хати… Нас виселяють в поле, де ми помремо».

Під час Другої світової війни, у липні 1941 року, село Заріччя окупували німецькі війська. 25 березня 1944 року в ході Проскурівсько-Чернівецької операції Заріччя зайняла Червона Армія:

«Наступ розпочався одночасно з різних напрямків. Підрозділи 107-го корпусу захопили залізничну станцію, аеродром, обласну, а потім міську лікарні. Через кам’янецький і фельштинський переїзди воїни 2-ї повітряно-десантної дивізії пробились до центру міста, інші військові з’єднання вийшли на Заріччя й форсували Південний Буг».

У 1946 році село Заріччя приєднали до Проскурова. Межі мікрорайону відносні, але частково збігаються з межами колишнього села. Вони обмежуються з півночі — Проспектом Миру, зі сходу — територією парку «Заріччя» (між вулицями Перемоги та Свободи), на півдні —  річкою Південний Буг, а на заході — межею сучасної забудови.

У ХVI – XVII столітті між Заріччям та Проскуровом збудували дамбу та спорудили міст на річці Південний Буг. Так сформувався «Бузький ставок», який зі змінами проіснував до Другої світової війни. Під час боїв за Проскурів між німецькими та радянськими військами у березні 1944 року міст і шлюзи дамби зруйнували.

Навесні 1949 року міська рада, прийняла рішення про створення в цьому районі зони відпочинку. У 1952 році завершили першу чергу будівництва —  викопали ставок до нині існуючого острова «Кохання»,  спорудили міст, набережні, водноспортивну базу, пляж. Після цього земляні роботи продовжувалися на іншому березі. У квітні 1956 року водосховище повністю заповнили водою.

У 50-х роках ХХ століття починається забудова території на схід від Заріччя, так за кілька десятків років на місці нових багатоквартирних будинків постає мікрорайон «Виставка. 

У 1968 році на пагорбі біля Заріччя розташували Хмельницьку радіорелейну станцію. Там само збудували телеретранслятор (телевежу) висотою понад 100 метрів. Також встановили радіорелейне обладнання та телевізійний передавач, який перенесли з Будинку рад, де він був з 1964 року.

У 1978 році в Хмельницькому, поруч зі старим ретранслятором, розпочалось будівництво нової телевежі. Через два роки будівництва на суцільнометалевий корпус телевежі висотою 180 метрів установили 28-метрову антену. Висота телевежі 208 метрів, що робить її найвищою спорудою області.

У 1988 році на лівому березі Південного Бугу збудували співоче поле, яке з часом почало занепадати. У 2000-х роках на цьому місці збудували гіпермаркет «Епіцентр, а поруч торгівельний центр «Оазис».

У мікрорайоні розташовані кілька зелених зон. У 2001 році на місці колишнього фруктового саду виник парк «Заріччя». У 2017 році на лівому березі міського водосховища неподалік пляжу облаштували парк «Молодіжний. 

Ідея його створення виникла ще у 2013 році за ініціативи молоді. До початку пандемії коронавірусу та повномасштабного вторгнення Російської Федерації в парку проводили різноманітні заходи та фестивалі. У 2019 році на розі вулиць Степана Бандери та Зарічанської з’явився сквер імені Степена Бандери.

Редакторка: Катерина Вовк

Цей текст є частиною спецпроєкту «Історія районів», де ми розповідаємо про історію районів у Хмельницькому. Читайте також про інші хмельницькі райони.