Олексій або «Німець» — військовослужбовець 106 бригади територіальної оборони родом з Херсонщини. Свій позивний чоловік отримав на честь прізвища. Його військовий шлях розпочався у 2011 році зі строкової служби у Національній гвардії України у Харкові.
Згодом він доєднався до Збройних сил України, де служив в армійській авіації та механізованій бригаді. У 2019 році чоловік звільнився з війська, загалом провівши на службі шість років.
Після демобілізації він влаштувався на роботу у Волновасі на Донеччині, де працював на свердловинах у Волноваському й Маріупольському районах.
Проте думки про військову службу та побратимів залишилися.
«За той час [після звільнення зі служби] хлопці чотири рази висилали мені “відношення” (офіційний документ, який військова частина надсилає або передає через військкомат / ТЦК) із проханням зарахувати конкретного військовослужбовця до свого підрозділу — ред.), щоб я повернувся», — зізнається «Німець».
Про шлях Олексія у війську, життя на передовій та історію зі служби, яку він згадує з усмішкою, — читайте у матеріалі Лінзи.
Початок повномасштабного вторгнення
Коли почалося повномасштабне вторгнення чоловік був у Волновасі.
Олексій згадує: дорога до Хмельницького була складною — тоді йому довелося рятуватися з-під російського наступу, що накрив Волноваху, розташовану на півдні Донецької області.
«Із 24 по 27 лютого я ще був у Волновасі. Ми з друзями думали, що зможемо стримати натиск, але коли зайшли “днрівці” й почалися вуличні бої, ми виїхали у Валер’янівку — селище за сім кілометрів від Волновахи», — зазначив боєць.
З Валер’янівки його в останній момент вивезли рятувальники в Покровськ. Далі із Дніпра евакуаційним потягом дістався до Хмельницького. Так він опинився на заході країни й майже одразу пішов до військкомату.

Служба у 106-й бригаді ТрО
20 березня 2022 року Олексій доєднався до 106-ї бригади територіальної оборони.
На момент жовтня 2025 року чоловік служить у зенітній батареї на посаді головного сержанта-командира зенітного артилерійського відділення. (Зенітна батарея — підрозділ бригади, що відповідає за повітряне прикриття певної території чи стратегічного об’єкта — ред.)
Підрозділ забезпечує протиповітряне прикриття й уражає повітряні цілі росіян на Сумщині.

«У нас завдання — виявляти й знищувати “герань”(Герань-2 / Shahed-136 — ударний БпЛА-камікадзе, який несе вибухівку. Використовується для ураження наземних об’єктів і має характерний звук під час польоту — ред.) та “гербери”(спрощений і дешевший варіант Герані-2, виготовлений із пінопласту. Зазвичай не має камери чи вибухівки, використовується для виснаження української системи ППО — ред.)», — розповідає чоловік.
Наразі екіпаж працює з важким озброєнням: ЗУ-23-2. Це спарена 23-мм зенітна установка, призначена для ураження низьколетких літальних апаратів і легкоброньованих цілей. Олексій раніше вже мав досвід роботи з такою зброєю, тож тепер передає свої навички іншим.
«Наша діяльність досить фізично вимоглива: якщо на кулеметних установках стрічки часто вже в коробах і їх лишається тільки під’єднати, то в нас стрічку зі 50 патронів споряджають вручну, а потім укладають у короб — металевий контейнер для зберігання й подачі стрічки в установку (приблизна вага такого короба — близько 38 кг). Установка стара й потребує постійної уваги, тому ми часто розбираємо й збираємо її — це ще й частина навчання для новачків», — пояснює Олексій.

Дозвілля під час служби
У вільний від роботи час «Німець» разом із побратимами займається чисткою зброї, перевіркою техніки й побутовими справами. Нещодавно хлопці переїхали на нову позицію, тому у вільний час: будують душ, складають дрова, навіть придбали пральну машинку.
«Підтримуємо все в справному стані, щоб у будь-який момент можна було виїхати й відкрити вогонь без перешкод. Сон теж є, але не для всіх одночасно — завжди хтось на чергуванні, стежить за ситуацією та готовий швидко висунутися на місце», — пояснює Олексій.

Фото з особистого архіву Олексія надані Лінзі
Історія, яку «Німець» згадує з усмішкою
За весь час служби в Олексія назбиралось чимало спогадів. Він пригадує дорогу до Авдіївки у 2016 році, куди потрапив випадково.
Дружина одного з чоловіків, який мав їхати у відрядження до 72-ї бригади, замкнула його в підвалі перед вирушенням. Тож місце звільнилося, і замість нього відправили Олексія
У тій бригаді на той час служив його молодший брат.
«Автобус уже стояв і чекав, щоб відвезти хлопців у Білу Церкву. Я ж жодного шикування не пропускав, все сподівався, що поїду — документи переробили, і я поїхав з усіма.
Дорога до Білої Церкви пройшла нормально, а от далі — до Очеретиного, Донецька область — стало важче.
Зранку нас завезли на цегельний завод, де вже лунали вибухи й стрілянина. Раптом підходить група людей у незрозумілій формі й говорять як москалі “чьокають”. Підійшли ближче, почали розходитись, а потім оточили нас, показово брязкаючи зброєю, і кажуть:
“Малітєсь, укропи, ми з Пітнашки”, — показавши шеврони представників незаконного збройного формування “днр”.
І тут, ніжки підкосились, посмішка у всіх зникла, нас повели в ангар, який виявився столовкою. Потім нам сказали: “Та розслабтеся, хлопці, всі свої”», — пригадує Олексій.
Натхнення та мотивація
Боєць мріє про зустріч із братом, який служить у війську з 2014 року. Станом на жовтень 2025 року він виконує бойові завдання на Херсонському напрямку.
«У 2016-му ми служили в одній бригаді: він — в артилерії, я — у піхоті. Наша рота стояла біля руїн Донецького аеродрому, куди постійно прилітало. Після кількох влучних пострілів дивізіону, де служив брат, стало тихіше. Наступного дня ми зустрілися в Авдіївці й дізналися, що воюємо поруч — він думав, що я в Чорнобаївці, а я був певен, що він у Києві», — згадує Олексій.
«Німець» мріє про закінчення війни.
«Щоб усе це скінчилось, дуже хочеться побачитися з братом — уже майже чотири роки не бачилися. І, звісно, про новеньку автоматизовану Зенітку [артилерійська гармата — ред.]», — додає він.
Олексій ділиться думками про тих, хто ще вагається над тим, щоб доєднатися до лав оборони.
«Ті, хто справді хоче — ті йдуть. Молоді хлопці, 18–25 років, зазвичай не вагаються і служать. А деякі дорослі тільки розповідають, які вони хоробрі, але насправді уникають служби. Тут вагаєшся ти чи ні — все одно рано чи пізно всі проходять через службу», — каже Олексій.


Сповіщення: «На війні завжди намагаєшся знайти щось позитивне»