У центрі Хмельницького, на вулиці Кам’янецькій, 39, уже майже два століття функціонує слідчий ізолятор. Високі мури та закрита територія відокремлюють його від звичного міського життя, однак призначення будівлі залишається незмінним.
Про історію міського СІЗО та те, як змінювалася ця будівля з часом — читайте в матеріалі Лінзи.
Від арештантського будинку до «тюремного замку»
Історія Хмельницького слідчого ізолятора починається ще наприкінці 18 століття. За даними краєзнавця Сергія Єсюніна, уже в 1795 році при будівлі ратуші, в якій розташовувався проскурівський магістрат, існував так званий «арештантський будинок». Це невелика кам’яна одноповерхова споруда, яка мала одну камеру, де засуджені чоловіки, жінки та неповнолітні утримувалися разом. Вона розташовувалася на площі в «Старому місті» на острові Кемпа, зараз це територія навпроти ліцею №5 на вулиці Староміській, 2.
У тому ж році, коли Проскурів став повітовим центром, до установи почали звозити в’язнів з усього повіту і тоді постало питання про його перебудову та розширення. На початку 19 століття згадується вже «тюремний замок» на Кам’янецькому тракті — тодішній дорозі на Кам’янець-Подільський. У той час це була околиця міста, а не його центр у сучасному розумінні.
Як зазначає Сергій Єсюнін у праці «Прогулянка Проскуровом», спочатку в’язниця залишалася невеликою і доволі примітивною за умовами утримання.
Ситуація змінилася у 1830 році, коли будівлю повністю перебудували за типовим проєктом відомого архітектора Андреяна Захарова. Відтоді в’язниця отримала структуру, характерну для так званого «тюремного замку»: з окремими камерами для різних категорій ув’язнених — від малолітніх до карних злочинців, жіночим відділенням і навіть лазаретом.
Територію оточував високий паркан, поруч діяли господарські та адміністративні приміщення. Фактично саме тоді сформувався комплекс, який у зміненому вигляді зберігся до наших днів.
В’язниця як знаряддя радянського режиму
Додаткові зміни прийшли з приходом радянської влади у 1920-х. Нове керівництво перетворило приміщення на Будинок примусової праці («БУПР»). Установи такого типу виконували не лише функцію ізоляції, а й передбачали залучення ув’язнених до примусових робіт, які розглядалися як елемент «перевиховання».
У 1925-му будівлю розширили за рахунок колишньої тютюнової фабрики купця Шварцмана, яка розташовувалася поруч із тюремним комплексом. Під час реорганізації її виробничі цехи переобладнали під камери, що дозволило збільшити площу установи та кількість утримуваних осіб.
У міжвоєнний період до Другої світової війни БУПР перебував у відомстві ГПУ (Головне політичне управління), а згодом — НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ).
У 1941 році, майже після приходу в Проскурів німецько-фашистських військ, нова окупаційна влада організувала в місті пропагандистську акцію, щоб дискредитувати радянський режим. Нацисти стверджували, що перед відступом радянські органи знищили частину в’язнів. 3 жовтня 1941 року під час розбору завалів тюремних приміщень виявили 24 тіла — 13 полонених німців та 11 українців.
Після 1944 року в’язниця перейшла під крило УМВС (Управління Міністерства внутрішніх справ). У радянські часи тут постійно щось добудовували та ремонтували: з’явилися нові майстерні, харчоблок та господарські зони.
Втеча 1981 року та зміна системи охорони
У 1981 році двоє засуджених-рецидивістів здійснили спробу втечі з ізолятора. В’язні самотужки прорили підземний хід із камери на першому поверсі. Тунель вів за межі мурів — у район «Дитячого світу».
Вночі, подолавши підземний хід, вони опинилися в місті. Пошуки тривали кілька днів. Втікачі намагалися пересуватися поза містом, зокрема відібрали мотоцикл у випадкового перехожого й переховувалися в кар’єрах поблизу Грузевиці. Зрештою, їх затримали спецпідрозділи правоохоронних органів.
Після інциденту всю чергову зміну звільнили, а багато працівників отримали суворі дисциплінарні стягнення. Керівництво установи переглянуло систему безпеки, провело технічне переоснащення режимних корпусів, модернізували охоронні системи периметра та посилили вимоги до підготовки персоналу.
Функція СІЗО сьогодні
Свій сучасний вигляд ізолятор почав набувати вже після відновлення незалежності. У 1992 році збудували новий адміністративний корпус, а за три роки — триповерховий режимний корпус.
Сьогодні державна установа «Хмельницький слідчий ізолятор» виконує функцію місця попереднього ув’язнення, де тримають осіб під час слідства чи судового розгляду. СІЗО забезпечує тримання як людей, що очікують на вирок, так і засуджених, які відбувають тут покарання на законних підставах — від арешту до довічного позбавлення волі.
Авторка: Присяга Софія
Цей матеріал підготовлений за підтримки European Endowment for Democracy (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності автора(ів).