Олександр Маковей — ветеран, капітан збірної України на Іграх нескорених, чемпіон Європи з богатирського багатоборства та засновник ампфутбольного клубу «Подільські вовки» у Хмельницькому. Але своєю головною справою називає допомогу ветеранам, які повертаються додому після війни.
Про власний шлях Олександра, відновлення, роль спорту в реабілітації та про те, чому ветеранам важливо знайти нову мету в житті — читайте в матеріалі.
«Не розумів, ким хочу стати далі»
Після демобілізації у 2015 році будь-яка несправедливість викликала в Маковеясильну агресію, про яку тоді майже не говорили публічно. Повернутися до звичного життя виявилося складніше, ніж він очікував.
«Я починав думати, що не встигну повернутися до нормального життя», — каже Олександр.
Змінити ситуацію допоміг спорт. Його донька займалася фехтуванням, і він почав їй допомагати на тренуваннях.
Згодом чоловік знайшов свого психолога. Каже, що цей шлях був тривалим, але поєднання роботи над собою та спорту допомогло повернути контроль над життям.
«Тим, ким я був до АТО, я вже не хотів бути. Але й не розумів, ким хочу стати далі», — пояснює ветеран.
Саме тоді він зрозумів, що хоче присвятити своє життя допомозі тим, хто повернеться після війни. За його словами, суспільство має створювати умови повернення до активного життя для ветеранів.
«Ветерани — стратегічний ресурс держави. Це люди з унікальним досвідом, який не можна втрачати», — пояснює Маковей.
Золото на четвертій спробі
На Іграх нескорених 2023 року Маковей став капітаном української збірної. Сам до цього не прагнув, але його підтримали 18 із 25 членів команди під час голосування.
Перед змаганнями зі штовхання ядра він сказав присутнім журналістам, що ніколи не програвав. Втім перші три спроби залишили його далеко від медалей. Перед останнім виходом він побачив на трибунах своїх дітей, згадав поради психолога та спробував зосередитися. Четверта спроба принесла золото.
«Я встав і закричав. А потім просто втратив свідомість. До тями прийшов уже перед нагородженням», — згадує спортсмен.
Цей момент він називає одним із найемоційніших у своєму житті.
На змаганнях Маковея підтримував й особливий талісман — невелика іграшка, яку в команді жартома прозвали «москалем».
Готуючись до Ігор нескорених у 2023 році, Маковей почав шукати новий талісман. Випадково натрапив на іграшку в магазині, а вже згодом дізнався, що її виготовили в Росії. Після цього і зʼявилася назва — «москаль».
Це вже другий оберіг Олександра. Першим була лялька-мотанка, подарована дітьми у 2014 році. Її він втратив разом із бронежилетом на полі бою після поранення.
Чемпіонат світу 2026 року
У травні 2026 року Олександр Маковей став чемпіоном Європи з богатирського багатоборства на змаганнях у Сакартвело — каже, що це була найважча підготовка за всю спортивну кар’єру.
Зараз він активно готується до чемпіонату світу, який відбудеться у вересні 2026 року, продовжуючи інтенсивні тренування без перепочинку після перемоги в Сакартвело .
Останнім часом до нього дедалі частіше підходять молодші спортсмени та кажуть, що хочуть його перемогти.
«Мені вже 40, а тобі 26. Колись обов’язково переможеш. Але краще в 40, а не зараз», — жартує він.
Саме такі люди мотивують не зупинятися чоловіка.
Розвиток амфутболу в Хмельницькому
Ідея створити ампфутбольну команду (футбол для людей з ампутацією кінцівок, де польові гравці грають на милицях) виникла у Маковея ще у 2018 році. Однак тоді вона здавалася майже нездійсненною.
Розвиток ампфутболу в Хмельницькому потребував ресурсів: бракувало фінансування, інфраструктури та системної підтримки. Після початку повномасштабного вторгнення напрям ветеранського спорту в місті почав розвиватися активніше. Водночас зросла потреба у нових можливостях для фізичного та психологічного відновлення військових після поранень.
Саме тоді Маковей повернувся до ідеї створення ампфутбольної команди.
«Під час однієї із зустрічей з Олександром Симчишиним (міський голова Хмельницького — ред.) мене запитали, чого ще бракує для розвитку ветеранського спорту. Я відповів: ампфутболу. Мені сказали: якщо потрібно — роби», — згадує він.
Так у Хмельницькому з’явилася команда «Подільські вовки».
Виклик не у протезах, а у поверненні до життя
Маковей переконаний: головна проблема після важких поранень часто полягає не у технологіях.
«Справа не в протезах, а у відсутності мотивації», — говорить Маковей.
За його словами, ветеран може отримати якісне лікування та сучасний протез. Проте після пережитого важко знайти сенс у поверненні до активного життя. Маковей вважає, що психологічний супровід має бути невіддільною частиною реабілітації.
«Людина може думати, що з нею все добре. А потім зриватися на сім’ї, злитися через дрібниці й не розуміти, чому це відбувається», — пояснює ветеран.
Він згадує історію побратима з множинними ампутаціями, який після поранення був переконаний, що його життя фактично закінчилося. Згодом чоловік погодився на протезування, почав займатися спортом і відкрив власний бізнес.
«Він сам каже, що до поранення не жив настільки повноцінно», — ділиться Олександр.
«Ми не страшні»
Найболючішою проблемою для ветеранів Маковей називає байдужість. Особливо гостро він сприймає ситуації, коли люди ігнорують хвилину мовчання або демонструють зневагу до пам’яті загиблих. Водночас переконаний, що навіть прості слова підтримки можуть мати велике значення.
«На вдячність реагують усі. Просто підійти, подякувати, запитати, чим можна допомогти. Це надихає», — ділиться чоловік.
Ветеранам, які повертаються додому й не знають, що робити далі, він радить не залишатися наодинці зі своїми проблемами.
У Хмельницькому працюють фахівці супроводу ветеранів, ветеранські простори та спортивні ініціативи. Тих, хто хоче спробувати себе у спорті, Маковей запрошує долучатися до «Подільських вовків».
«Ми не страшні. З нами можна говорити», — додає на завершення Олександр Маковей.
Цей матеріал підготовлений за підтримки European Endowment for Democracy (EED). Його зміст не обовʼязково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності автора(ів).
Куди здати російські книги у Хмельницькому?
Не знаєте, куди подіти російські книги, які залишилися вдома? У Хмельницькій громаді їх можна принести до філій Централізованої бібліотечної системи. Там книги здають на макулатуру, а за отримані кошти купують нові українські видання для бібліотек.
